"Хочу поділитись  особистим емоційним досвідом праці з певною категорією військових, які знаходяться на лікуванні в нашому закладі. Коли я вперше почула вираз «полонений  поступає  у стаціонар», це викликало у мене цілий шквал різноманітних реакцій.  Як допомогти цим людям?… досвіду не було. Пізніше, в психологічній праці, мені стала зрозуміла реакція на слово «полонені». Це люди, які мають досвід полону. Вони не  полонені, вони - звільнені, вільні! Люди, які пережили полон. Але вони вільні. Це люди, які вижили. Тому до них треба ставитись не як до хворих, безпорадних, а як до людей, що мають багато внутрішніх сил. Так, вони потребують підтримки, але ж не опіки. І потрібно вчитися  бачити людину, що вже пережила досвід полону, а не продовжує  його переживати. Після звільнення люди можуть скаржитися, що швидко втомлюються, швидко забувають. В цей період їм важко втримувати емоційну стабільність. Тому, основний напрямок психологічної роботи це – допомога у формуванні навичок стабілізації психоемоційного стану, тілесні вправи на поновлення психологічних кордонів, актуалізація наявних ресурсів та "емпатійне вслуховування" в розповіді-спогади в зручному для людини темпі.  «Травма - це не те що з нами сталося, а те що ми тримаємо всередині за відсутності емпатійного свідка.» Пітер Левін.
Коли я маю дотичність до життя захисників, що пережили полон, то бачу людей, які дійсно залишилися незламними.  І це для мене особливі надихаючі історії."