Перезавантаження 2.0: у новому році - з новими можливостями

У медичному реабілітаційному центрі МВС України «Пуща-Водиця» програма «Перезавантаження 2.0» вийшла на новий рівень. Для ветеранів із повною або частковою втратою зору додали заняття з гри на гітарі та арт-терапію - ще один шлях повернення до активного життя у соціумі.

Шлях із темряви до світла починається не з очей, а з довіри та підтримки мультидисциплінарної команди фахівців. «Перезавантаження 2.0» - це не просто курс реабілітації. Це простір, де людину не залишають наодинці з темрявою та внутрішньою тривогою. Тут крок за кроком допомагають відчути опору, впевненість у власних силах і рішучість у діях.

Базові навички - ерготерапія, орієнтування у просторі та шрифт Брайля - повертають контроль над життям. Нові напрямки, як музика та арт-терапія, працюють із емоціями, концентрацією та внутрішньою рівновагою, допомагаючи ветеранам відчути себе потрібними та впевненими.

«Цьогоріч “Перезавантаження 2.0” поповнилося ще двома напрямами - заняттями з гри на гітарі та арт-терапією. Вони стали не просто дозвіллям, а повноцінними терапевтичними інструментами. Зокрема, музика допомагає працювати з емоціями, відновлювати дрібну моторику, концентрацію та внутрішню рівновагу. Арт-терапія ж сприяє розвитку врівноваженості та посидючості учасників. Цей напрям дає можливість проживати досвід втрати, страху й прийняття через образи, тактильні матеріали та уяву», - ділиться начальник медичного реабілітаційного центру МВС України «Пуща-Водиця» Юлія Шведенко.

Гітара…струнний інструмент, який став невід’ємною частиною програми «Перезавантаження 2.0» не лише як спосіб дозвілля, а як потужний терапевтичний засіб. Музика допомагає не лише відновлювати дрібну моторику, концентрацію та внутрішню рівновагу, а також проживати складні емоції, відчувати власний прогрес у кожному акорді.

Викладач по класу гри на гітарі Євген Седько, працює з учасниками програми близько двох років. Він регулярно приїжджає сюди й дає уроки гітари бійцям, які проходять реабілітацію.

«За цей час, - зізнається викладач, - через мої руки пройшло чимало учнів: деякі приходять повторно, більшість навчаються вперше».

Євген підкреслює, що робота з кожним пацієнтом - це не лише вивчення нот або акордів.

«Кожен наш захисник приїжджає з будь-якими своїми проблемами. Дехто вважає себе непотрібним, зайвим. Моя задача - дати їм можливість відчути, що вони здатні на більше, ніж думають», - каже музикант. 

Олександр Шестака: «Це дуже важливо - знову відчути себе незалежним»

Одним із тих, хто сьогодні відкриває для себе нові можливості через музику, є Олександр Шестака - майор поліції, ветеран російсько-української війни. Йому 36 років, родом він із тимчасово окупованої Волновахи на Донеччині. До повномасштабного вторгнення Олександр проходив службу в районному відділі поліції, а з початком війни - у Покровському районному управлінні, де обіймав керівні посади та мав багаторічний управлінський досвід.

У грудні 2024 року він прийняв для себе усвідомлене рішення приєднатися до стрілецького батальйону поліції особливого призначення ГУНП у Донецькій області.

«Ми з Донеччини, у нас фронт завжди був поруч. Постійні обстріли, допомога людям - це було частиною нашого життя ще з 2014 року», - розповідає Олександр.

27 квітня 2025 року, під час нічної ротації особового складу поблизу Торецька, ворожий FPV-дрон влучив у броньований автомобіль. У момент, коли Олександр відкрив двері, щоб передати майно на позицію, дрон вибухнув у безпосередній близькості. Останнє, що пам’ятає - це спалах буквально за метр від себе.

Внаслідок вибуху Олександр отримав тяжкі поранення: уламкові ураження обох очей (ліве око було видалене, праве - збережене, але з критичним ушкодженням сітківки), поранення правої руки з втратою пальця, а також травму коліна, через яку певний час пересувався на візку. Попереду - ще кілька операцій і тривалий шлях відновлення.

«Тут збирають групи саме для людей із повною або частковою втратою зору. У мене - тотальна втрата зору, я не бачу навіть світла. Але це не означає, що життя зупинилося», - говорить ветеран.

У Центрі Олександр вчиться жити по-новому - самостійно. Без постійного супроводу рідних, крок за кроком повертаючи контроль над власним побутом.

«Я сам ходжу на процедури, сам заправляю ліжко, готую каву, орієнтуюся в приміщенні. За два дні вивчив увесь центр - знаю, де який кабінет. Це дуже важливо - знову відчути себе незалежним», - ділиться він.

Окреме місце в його реабілітації посіли заняття з цифрової грамотності та музичної терапії. Завдяки спеціальним програмам на смартфоні Олександр знову повноцінно користується месенджерами: читає і відправляє повідомлення, заходить у банківські застосунки. А от заняття з гри на гітарі стали для нього несподіваним, але надзвичайно важливим досвідом.

«У дитинстві я закінчив музичну школу, грав на акордеоні. На гітарі - ніколи. Але ж музиканти не дивляться на інструмент, коли грають. Тому чому б не спробувати?» - каже він.

Ментор Євген доводить своїм учням, що обмеження, які здаються критичними - травми кінцівок, відсутність фаланг чи цілих пальців - не стають перешкодою.

«Я пропоную виходи з ситуації: та рука, яка гірше працює, може видобувати звук, а та, що краща - затискати акорди. Гітара в руках кожного може звучати - головне дати шанс спробувати», - пояснює він.

Олександр не пропускає жодного заняття й зізнається: музика допомагає не лише розвивати моторику, а й тримати внутрішній баланс.

Для тих, хто втратив зір - це особливий шанс повернути себе до життя, навчитися новому та відчути власну силу. Під час уроків гри на гітарі, Євген приділяє увагу не лише техніці, а й можливості учасників розповісти про себе, поділитися досвідом і трохи розслабитися:

«Якщо вони висловляться, вони слухатимуть мене. Для мене це чесна угода», - зазначає Євген Седько.

Попри важкі поранення, Олександр не планує замикатися в собі. Після завершення лікування та реабілітації він розглядає можливість навчання і працевлаштування у системі МВС.

«Ветеран ветерана завжди зрозуміє. Я точно не збираюся зупинятися. Треба жити далі», - впевнено додає поліцейський.

Кожен учасник програми «Перезавантаження 2.0» отримує індивідуальну підтримку та практичні навички відповідно до власних потреб - незалежно від обраної дисципліни.

Нагадаємо, що з листопада 2025 року на базі медичного реабілітаційного центру МВС України «Пуща-Водиця» забезпечено можливість проходження лікування та реабілітації для всіх учасників бойових дій повномасштабної війни. Це стало можливим завдяки тісній співпраці Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства у справах ветеранів України. Зокрема, 13 листопада 2025 року між відомствами було підписано меморандум, який передбачає доступ до лікування та реабілітації для всіх військовослужбовців без винятку.

Цією можливістю вже скористалися й військовослужбовці Збройних сил України. Серед учасників програми - Дмитро Городинський та Василь Карвацький. Їхні історії різні за шляхом і обставинами поранення, але схожі за головним - прагненням знову стати самостійними та відчути себе потрібними у мирному житті.

Василь Карвацький: «Тут вчать жити далі, а не просто лікуватися»

Василь Карвацький родом із Хмельниччини, міста Городок. На війну пішов добровольцем у грудні 2022 року. Каже, совість не дозволила залишатися осторонь, коли на фронті вже воював його брат. Служив у складі 42-ї окремої механізованої бригади, був навідником-оператором БМП-1.

У червні 2023 року, під час боїв у Серебрянському лісі, отримав важке поранення - уламки влучили в шию та око. З того моменту Василь втратив зір на одне око й отримав інвалідність. Після лікування та служби в роті охорони був змушений звільнитися з війська.

Про реабілітаційний центр в Пущі-Водиці дізнався з ветеранських спільнот у соцмережах і сам подав заявку.

«Тут не просто лікують. Тут вчать, як жити далі людині з втратою зору. Найбільше подобається ставлення - людяне, тепле. Ніхто не відвертається, всі допомагають», - говорить Василь.

Серед занять відзначає вестибулярні тренування, фізичну реабілітацію та роботу з балансом - за кілька тижнів, каже, відчув реальні зрушення. А заняття з гри на гітарі стали для нього поверненням до того, що колись любив.

«До війни я грав на гітарі. Потім життя закрутило - і закинув. А тут ніби знову згадав себе. Мені сам звук гітари дуже близький», - ділиться ветеран.

Після відновлення Василь мріє здобути освіту психолога й працювати з ветеранами у своєму місті.

«Бойовому з бойовим завжди легше знайти спільну мову. Я хочу бути корисним», - каже він.

Дмитро Городинський: «Гітара дає мені можливість зазвучати інакше»

Дмитро Городинський - киянин і також - доброволець. Воював на Покровському напрямку, обороняючи місто. Під час одного з бойових виходів ворожий дрон скинув гранату. Вибух призвів до важкого поранення й повної втрати зору.

«Праве око - одразу - мінус. Лівим бачив ще буквально дві секунди. Цього вистачило, щоб витягнути чеку й залишити гранату ворогу», - згадує Дмитро.

До реабілітації мав різний досвід, тож у Пущі-Водиці йому є з чим порівнювати. І саме тут, каже, вперше відчув системну підтримку.

«Ніде я не отримував стільки навичок для самостійного життя, як в цьому Центрі. Тут забирають відчуття безпорадності й не дають опустити руки», - зізнається він.

Для Дмитра заняття з гри на гітарі стали не просто новим досвідом, а способом внутрішнього перезавантаження.

«Гітара дає мені можливість зазвучати інакше. Я не дивлюся - я слухаю. Вчуся чути світ по-новому», - каже ветеран.

Найціннішим він називає не лише навички, а й середовище - спілкування з побратимами, розуміння без зайвих пояснень і віру, яку тут вселяють щодня.

«Я хочу бути корисним. Якщо не на фронті - то хоча б у цивільному житті. І саме тут мені допомагають вселити надію і віру, що це можливо», - підсумовує Дмитро.

Після фізичної реабілітації та музичних занять учасники «Перезавантаження 2.0» перейшли до фінального етапу - арт-терапії. До тієї ж групи поранених захисників долучилася психологиня та арт-терапевтка Марина Черкашина. Саме тут, у безпечному творчому просторі, хлопці отримали можливість прожити й усвідомити власні емоції через дотик, уяву та образ.

Арт-терапія для поранених бійців - це не про результат у вигляді картини. Це про процес, який допомагає знизити внутрішню напругу, стабілізувати емоційний стан і відновити контакт із собою. Особливо важливою вона є для захисників, які втратили зір: замість візуального сприйняття задіюються тактильні, слухові, нюхові та образні канали.

«Це категорія хлопців, яка творить внутрішнім зором. Тому ми задіюємо тактильність, слух, запахи, смак, дрібну моторику й, найголовніше, образне мислення. І ви бачите, як напруга поступово зникає, а на її місці з’являється творчість», - пояснює арт-терапевтка Марина Черкашина.

Заняття з арт-терапії на тему «Дерево моїх відчуттів» відбулося з використанням пластичних матеріалів і було спрямоване на психоемоційне розвантаження, зниження рівня тривожності та підтримку психологічної реабілітації учасників. Через творчий процес хлопці безпечно виражали власні переживання - те, що часто не озвучують вголос.

На базі медичного реабілітаційного центру МВС України «Пуща-Водиця» вже два роки функціонує арт-музей - особливий простір, де зберігаються роботи захисників, які проходили тут лікування та реабілітацію. До експозиції потрапляють лише ті роботи, які самі автори хочуть залишити як частину спільної історії.

«Першими тут з’явилися роботи з глини. Глина - дуже терапевтичний матеріал. Ось, наприклад, ця карта України з цегли - її створив боєць, якого визволили з російського полону. Це була робота на тему “Відтвори свій настрій”. І він відтворив Україну - кожне місце, кожен фрагмент», - розповідає майстриня.

Цей арт-об’єкт став не лише частиною музею, а й символом незламності та внутрішнього зв’язку з Батьківщиною, який не знищують ні полон, ні поранення.

Кожна робота, створена під час заняття, - це окрема особиста історія і особливий витвір мистецтва.

Олександр Шестака працював над образом дуба - символу сили й витривалості. Для нього арт-терапія стала способом вибудовувати внутрішні «карти» світу.

«Ми не бачимо, тому все треба уявляти. Стіл, кімнату, будівлю - все в голові малюєш. Так само і тут. Я уявляю це дерево, відчуваю його руками, по пам’яті створюю. Арт-терапія дуже розвиває уяву і тактильність», - ділиться Олександр.

Його дуб - міцний, розгалужений, укорінений у землю - став відображенням життєвого кредо: не здаватися і йти вперед попри все.

Особливо глибокий і емоційний сюжет у своїй роботі втілив Василь. Через образ родини він говорить про те, що для нього є найціннішим - сім’ю, яка для багатьох українців стала болісною точкою втрати через війну. Його картина - це розповідь про тисячі родин, які втратили найдорожчих, але зберігають пам’ять про них у своїх серцях. На полотні - мати з дитиною під розлогим дубом та батько-військовослужбовець, зображений як ангел.

«Я уявив, що колись вони приходили сюди всі разом. А тепер - уже вдвох. Батько не повернувся додому», - пояснює сюжет своєї картини Василь.

Дуб у цій композиції символізує родину й життя, а білий колір постаті батька - образ захисника, який залишається поруч назавжди, навіть коли його вже немає фізично. Це тиха, але надзвичайно сильна історія про втрату, пам’ять і любов, які не зникають навіть з часом.

Для Марини Черкашиної кожне таке заняття - не лише професійна робота, а й глибоко особистий досвід.

«Після кожної зустрічі я виходжу з вдячністю. За те, що в нас є такі люди. Вони пережили окопи, поранення, важку реабілітацію - і при цьому в них залишається гумор, любов до життя, плани на майбутнє. Це про те, що вони будуть жити далі і відтворювати свою Україну», - говорить вона.

Арт-терапія - це експресивний вихід енергії, зняття стресу і водночас нагадування про головне: навіть після найважчих втрат - життя триває, а внутрішня сила залишається.

Курс «Перезавантаження 2.0» відповідає на реальні виклики поліцейських, рятувальників і військовослужбовців після тяжких поранень і психологічних травм. Це цілісна система відновлення, де ерготерапія, орієнтування в просторі, музика та арт-терапія допомагають повернути впевненість, самостійність і відчуття потрібності.

21-денний курс не стирає біль і травматичний досвід, але дає інструменти жити далі - гідно, активно і усвідомлено. Завдяки роботі мультидисциплінарної команди МРЦ МВС України «Пуща-Водиця» кожен учасник отримує індивідуальний маршрут відновлення. Після програми ветерани повертаються у соціум не як люди з обмеженнями, а як фахівці й особистості, здатні бути активними, корисними та впевненими у своєму майбутньому.