Іпотерапія для захисників: психологічний захід у рамках проєкту «Пункт психологічних практик»
Коні не говорять, але вони розуміють. Їх не цікавлять звання, форма чи історія поранень. Їх цікавить серце. Саме тому іпотерапія — одна з найглибших форм відновлення, коли потрібно вилікувати не лише тіло, а й душу.
Саме такий особливий захід провели у м. Славутич Київської області для військовослужбовців, які проходять лікування та реабілітацію в Державній установі «Територіальне медичне об’єднання МВС України по Чернігівській області». Ініціатором виступив Сектор соціального захисту і супроводу постраждалих та членів їхніх сімей, у партнерстві з фахівцями психологічної служби Національної гвардії України, Головного управління поліції області та Управління поліції охорони.
Захід відбувся в межах проєкту «Пункт психологічних практик» — це надзвичайно ефективна ініціатива, покликана відновити емоційні ресурси наших військових.
У цей день вони не були солдатами. Вони були людьми, які знову торкнулися життя — чистого, доброго, беззахисного.
Спочатку — знайомство: годування коней, чистка, спостереження. Хтось із хлопців зізнався, що востаннє торкався тварини ще в дитинстві. Але напруга швидко зникла. Коні — як люди, тільки чесніші: вони одразу відчувають, коли тобі важко.
Фахівці кінної бази провели короткий інструктаж — як доглядати за конем, як правильно його запрягати, на що звертати увагу. Але справжнє диво почалося, коли хлопці сіли верхи.
Хтось тримався невпевнено, хтось — сміливо. А хтось — посміхнувся вперше за довгий час.
Ці емоції неможливо виміряти жодною шкалою. Але вони — частина глибокого психологічного процесу. Іпотерапія покращує концентрацію, знижує рівень стресу, сприяє відновленню після ПТСР і, що найголовніше — повертає відчуття себе.
Такі заходи є надзвичайно цінними для людей, які пережили травматичний досвід і потребують делікатної та ефективної психологічної підтримки.
«Проєкт «Пункт психологічних практик» продовжує жити. І поки наші воїни проходять реабілітацію, вони не залишаються наодинці зі своїми травмами. Бо поруч — ті, хто розуміє. І ті, хто не скаже жодного слова — але зцілить рухом, теплом, диханням.
