28 вересня – Всесвітній день боротьби зі сказом.
Цей день, починаючи з 2007 року проводиться щорічно і входить до системи міжнародних днів ООН. Саме 28 вересня вибрано не випадково – приурочено до дня смерті французького мікробіолога Луї Пастера, який створив першу в історії успішну вакцину від сказу. Тоді, 6 липня 1885 року, завдяки введенню ослабленого вірусу вдалося зупинити хворобу і врятувати життя дев'ятирічного хлопчика, якого жорстоко покусала скажена собака. До цього сказ був практично на 100% летальним.
Мета пам'ятного дня — привернути увагу до наслідків цієї хвороби у людей і тварин та підвищити інформованість населення про профілактику сказу та боротьбу з ним - освіту і поширення інформації про відповідальне володіння тваринами, профілактику укусів тварин і негайні заходи після укусу.
Сказ — небезпечне гостре інфекційне захворювання, що викликається вірусом сказу, вражає центральну нервову систему і без своєчасної допомоги призводить до смерті у 100% випадків після появи симптомів. На сьогодні сказ реєструють у 150 країнах і територіях світу. Хвороба зустрічається на всіх континентах, окрім Антарктиди.
На сказ хворіють усі теплокровні тварини, але найбільшу небезпеку несуть лисиці, вовки, кажани, їжаки, коти та собаки.
Людина може інфікуватися від хворої на сказ тварини через укус, подряпину (потрапляння слини на слизові оболонки або відкриті рани) та ослинення (пошкодження шкіри людини кігтями, на яких є слина).
Тварина, хвора на сказ, може мати видимі сліди від укусів і гризти місце укусу; у неї спостерігається слинотеча; вона є збудженою, агресивною; характерна зміна поведінки, особливо для домашніх тварин – вони нападають або тікають, їдять неїстівне.
У людини хвороба проявляється підвищенням температури тіла та поколюванням, печінням і болем у місці рани.
Симптоми хвороби з'являються не одразу. Тривалість інкубаційного періоду (проміжок часу між моментом зараження і появою перших симптомів) зазвичай від одного до трьох місяців, але може бути від тижня до року. На це впливає ряд факторів:
місце укусу (найбільшу небезпеку становлять укуси в обличчя та голову);
кількість укусів;
глибина укусів;
вік постраждалої особи (діти вразливіші, ніж дорослі);
кількість та активність вірусу, що потрапив до рани.
Допомога постраждалим після нападу тварини полягає у місцевій обробці рани, яку необхідно провести негайно або якомога раніше:
ретельно (щонайменше упродовж 10-15 хвилин) промити місце ураження проточною водою із милом, а якщо ослинені слизові – тільки чистою проточною водою;
обробити краї рани чи подряпини антисептиком або спиртовим розчином та накласти асептичну пов’язку;
якнайшвидше звернутися по медичну допомогу.
Вибір схеми профілактики визначає виключно лікар (на основі оцінки ризику кожного конкретного випадку), оглядаючи місце укусу та з'ясовуючи наступне:
у чому полягав контакт із твариною;
яка тварина та за яких обставин нанесла укуси;
в якій місцевості мала місце подія;
чи була тварина хворою на вигляд;
чи тварина накинулася на людину сама чи це була спровокована атака;
чи є можливість спостерігати за твариною (якщо вона домашня).
У разі необхідності, саме лікар призначає антирабічне лікування, воно повинно проводитися негайно та не допускати самовільної відмови.
Для профілактики захворювання на сказ слід дотримуватися правил утримання тварин і запобіжних заходів при контактах з ними. Щороку необхідно проводити щеплення проти сказу власним домашнім улюбленцям.
Окреме правило — не торкатися диких та невідомих тварин і пояснити це дітям. Лисиця чи інша дика тварина, яка не боїться людини і наближається до житла, - це не привід погодувати або погладити її. Нетипова поведінка може бути одним із сигналів захворювання, хоча визначити сказ лише за зовнішнім виглядом неможливо.
Запам’ятайте важливу річ: вакцинація домашніх тварин захищає від сказу і їх, і людей!
Сказ можна попередити. І найважливіше для цього — не ризикувати там, де достатньо кількох простих і своєчасних дій: вакцинуйте тварин → уникайте небезпечних контактів → після укусу чи подряпини одразу звертайтеся по медичну допомогу.
