Відновлення з драйвом: можливості дозвілля у медично-реабілітаційному центрі «Пуща-Водиця» МВС України
Реабілітація ветеранів — відпрацьована і вдосконалена роками практика. Вже давно розроблені програми і методики, злагоджені і об’єднані в єдине ціле команди медиків, психологів, інструкторів. Вони точно знають, як допомогти людині повернути віру в себе і сили після важких поранень. Але попри накопичений досвід, є види спорту, з якими поранені бійці знайомляться вперше. Саме вони часто стають несподіваним ключем до відновлення.
Для когось — це перші кроки на САП-дошці, коли річкова течія стає тренажером рівноваги. Для когось — веслування в команді, де ритм і підтримка товариша дають більше, ніж будь-яка інструкція. А от спробувати себе в ролі гольфіста і велосипедиста тандему для поранених бійців з втратою зору стало справжнім відкриттям, де головним правилом обох є довіра.
Перетворити гольф на інструмент реабілітації поранених ветеранів вдається лише цілеспрямованим. Інесса Рудницька щодня, пліч-о-пліч, з пораненими бійцями. Старт-коучем пані Інесса стала 11 років тому, коли в її домівку на Донеччині вперше увірвалася війна. В далекому 2014 році жінка втратила зв’язок з найріднішими людьми - батьками. Той день став для Інесси точкою відліку чогось нового, невідомого, що згодом переросло в феноменальну ідею: відновлювати поранених бійців через гольф - гру, яка працює і для тіла, і для душі.
“Перші військові, яких ми взяли на реабілітацію, були учасниками антитерористичної операції. Це бійці з ампутаціями кінцівок. Їм тоді дуже було важко адаптуватися в соціумі. Тоді ще ніхто не чув в Києві, що таке війна і саме тоді, через гольф, почалося адаптування бійців в столиці та області. Поранення тоді і поранення зараз, мають колосальну різницю. Психологічно бійці також відрізняються. Зараз хлопці просто титани. Гольф - філософська гра, яка вчить зупинятися, вдихати на повні груди й бути тут і зараз, без поспіху, без тиску часу. Тому реабілітація військових через спорт, зокрема гольф - це адаптація в суспільстві і отримання впевненості в собі”, - поділилася думками Інесса Рудницька.
Гольф, на перший погляд, спокійна гра. Та для ветерана, який пройшов через війну, кожен замах ключкою — це концентрація уваги, координація і відчуття простору. Кожний повільний і зосереджений рух вчить терпінню, а зелений газон і тиша на території медично-реабілітаційного центру дають те, чого так бракувало у вирі бойових буднів: спокій і внутрішню рівновагу. Тут не треба щось доводити. Тут просто потрібно бути в моменті. Лише ти і ментор.
В житті Володимира Сідлецького, ветерана з Черкащини, гольф з’явився саме у “Пущі-Водиці” і одразу захопив. До повномасштабного вторгнення, молодий чоловік ніс службу у зведеному загоні Національної поліції України. У складі загону пішов на фронт. Вже у грудні того ж року отримав травму: уламки ворожого снаряду пошкодили Володимиру око, яке не піддалося лікуванню. Внаслідок війни отримав 1 групу інвалідності. Позаду залишилася купа оперативних втручань. Зараз Володимир відновлюється в профільному Центрі. Впевнений і мужній. З вірою та надією, що його найзаповітніша мрія збудеться, що на друге око воїн таки буде бачити. А поки що Володимир Сідлецький заряджається позитивом і отримує неймовірний досвід.
“Я вперше приймаю участь в такому заході. Сьогодні спробував себе в усіх запропонованих нам видах спорту. Зізнаюся чесно, танці мені не дуже “зайшли”, а від гри у гольф - в захваті. Дуже круто. Це неймовірна ініціатива організовувати дозвілля для незрячих людей. Гольф - це і навчання, і гра. Покращується як фізичний стан, так і психологічний, ментальний. Найважче концентруватися на точці, щоб ту точку знайти і нанести удар по м’ячу. В гольфі головне - обрати правильну стійку. Ти, твої руки і ключка мають бути одним цілим, одним механізмом, який рухається. Щодо фізичного навантаження, то в цій грі працюють всі м’язи спини”.
Як і гольф, тандемний велосипед став для багатьох ветеранів відкриттям. Для тіла — це тренування витривалості, роботи ніг, серцево-судинної системи. Для душі — відчуття свободи. Крутити педалі такого ровера - командна робота, в якій головним словом є “РАЗОМ”. Напарник - це очі, орієнтир і безпека бійців. Кожен оберт педалей — це синхронність двох людей, об’єднаних однією метою. Дорога під колесами стає символом нового шляху. Нових можливостей.
“Ми не плануємо зупинятися на досягнутому. Хлопці, які зараз перебувають на лікуванні і реабілітації, дуже талановиті. Хто в нас не вперше, ті діляться з новачками своїм досвідом. Я думаю, що десь під кінець серпня, ми обов’язково проведемо подібний захід і організуємо круглий стіл перед випуском 8-го заїзду”, - поділилася планами начальниця медично-реабілітаційного центру “Пуща-Водиця” МВС України Юлія Шведенко.
Можливості, які створюють тут, у центрі, поєднують все, що здатне дивувати. Нові навички і нові емоції дарують нові перемоги. Бо справжня реабілітація — це не тільки відновлення тіла. Це повернення смаку до життя: через перший влучний удар у гольфі або подолані перші кілометри на тандемі.
